. Питання забезпечення сталого просторового розвитку регіонів набули значимості у зв’язку з тим, що їх успішне вирішення є визначальною умовою поліпшений якості життя населення як головного пріоритету реалізації національних інтересів країни.
Народногосподарське планування за умов централізованої планової економіки спиралось на стратегію і практику розміщення продуктивних сил, розробка яких пов’язувалася з діяльністю Ради з розміщення продуктивних сил. На сьогодні держплан та сформована ним система, що займалась територіальними параметрами розвитку країни, зруйновані. Діюча система не вирізняється динамічністю, гнучкістю, так необхідних для роботи в ринкових умовах. В країнах Європейського Союзу просторове облаштування виступає важливим інструментом державної регіональної політики.
У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі розкрито різнопланові питання щодо теоретичних основ те узагальнення досвіду просторового облаштування територіальних систем різного рівня, обґрунтовано підходи до розв’язання проблем регіонального розвитку. Проте, існуючі наукові розробки не охоплюють всього комплексу методологічних завдань щодо повномасштабного залучення регіонів в загальну схему облаштування території країни, які необхідно вирішити для забезпечення їх сталою розвитку.
Методологія управління сталим розвитком просторових систем перебуває поки що на етапі формування понятійного апарату, виявлення факторів та формування принципів, створення концепцій. У зв’язку з цим формування концепції управління сталим розвитком просторових систем країни є важливим аспектом у просуванні стратегії сталого розвитку.
Необхідність розробки просторової парадигми політики розвитку регіонів обумовлена наступними актуальними проблемами:
1) реформування економіки, її переорієнтація з галузевої на територіальну, з директивної на ринкову гостро ставить питання забезпечення оптимального використання ресурсного потенціалу місцевості;
2) диференціалізація наукових спеціалізацій в економіці призвела до зменшення можливостей для здійснення економічною наукою здатності самостійно об’єктивно пояснити та вирішити складні проблеми регіонального розвитку, тому потребують інтеграції окремі предметні сфери (економічна географія, розміщення продуктивних сил, економіка природокористування та ін.) навколо наукового напряму «Регіональна економіка»;
3) традиційний науковий підхід розгляду окремих природних, соціальних, економічних та екологічних складових є суто механістичним, що пояснює потребу інтеграції цих складових з метою пошуку ефективних шляхів забезпечення сталого розвитку регіональних систем, а це можна здійснити на основі ідей та моделей багатовимірного простору та збагачення понятійного апарату.
Досягнення поставленої мети передбачає: дослідження сутності., значення, генезису теорії сталого розвитку просторових систем, вивчення процесів інтеграції міжнародних інтересів сталого просторового розвитку регіонів та зарубіжного досвіду у вирішенні цих питань: виявлення сучасних критеріїв, розробки методологічних і методичних основ управління сталим розвитком просторових систем; розкриття змісту, значення та особливостей планування процесів сталого розпитку просторових систем, просторової організації, просторового регулювання. контролю та мотивації.
Об’єктом дисципліни слугують просторові системи різноманітних рівнів та масштабів, а предметом – процеси управління їх сталим розвитком у контексті транскордонного співробітництва.
Методологічною основою є положення загальної теорії систем та системний аналіз, методики причинно-наслідкового та порівняльного аналізу, методи регіоналістики, методи аналізу та моделювання структури й динаміки розвитку складних соціально-економічних систем, математичний апарат не врівноважених динамічних систем.
В теорії сталого просторового розвитку використовуються сучасні положення економічної, географічної, соціальної, екологічної й математичної складової. Також залучаються логічні та емпіричні методи пізнання механізмів та форм господарювання в регіоні, методи порівняльного, факторного, проблемно-ситуаційного, статистичного, техніко-економічного аналізу, прогнозування економіко-екологічних процесів, графоаналітичні і алгоритмічні методи відображення результатів. Пріоритетність використання того чи іншого методу визначається, виходячи з конкретного завдання та поставленої мети.