Проблема сталого розвитку завжди хвилювала людство. Стабільний економічний розвиток і політична стабільність вважалися основними критеріями стійкість, проте (і для людства досить несподівано) виявилося, що проблеми взаємовідносин суспільства і природи не менш значимі. У сучасному світі проблеми екологічної безпеки обговорюються вже на рівні глав держав. Погіршують стан природного середовища, що спостерігається і в регіональному, і в планетарному масштабі, змушує зараз замислюватися і хвилюватися не тільки вчених, управлінців та політиків, а й будь-якої людини, що живе Землі. Загальнопланетарні політичні процеси пов’язані з тим, що люди об’єднуються і хочуть діяти дня досягнення бажаної для кожного цілі: високого життєвого рівня в комфортному середовищі існування. На жаль, всі зусилля і багатомільярдні витрати не дають бажаного результату, екологічна ситуація продовжує погіршуватися, а якість життя більшості насіяла залишає бажати кращого. Сучасний стан економічних і державних взаємин свідчить про те що в загальнопланетарне масштабі Людина на Землі поки не в змозі чітко визначити реальні шляхи досягнення високого життєвого рівня в комфортному середовищі існування для всіх членів соціуму.
Перехід до сталого розвитку вимагає змін в суспільній свідомості, вимагає нової системи цінностей, нової етичної системи. Компоненти будь-якої етичної системи (правила моралі) з’являлися при виникненні необхідності в них, але в колишні часи кожна з них була результатом стихійного пошуку, якщо завгодно, – соціального природного відбору. Правила моралі ( «заповіді») – це, як вже зазначалося вище, обмеження, заборони (спочатку – на людоїдство, потім – на інцест, далі – на вбивство, на крадіжки і т.д.). вони виникли з соціальної практики і являють собою узагальнення досвіду. Їх мета – встановити принципи, виконання яких (хай не на всі сто відсотків: окремі порушення моралі, права в будь-якому реальному суспільстві неминучі) забезпечить виживання роду, племені, соціуму. Зараз людство опинилося перед проблемою, в чомусь аналогічна, але зовсім іншого рівня складності, коли актуалізувалися зовсім нові небезпеки.
Очевидно, що прогрес не зупинити, і вирішення проблеми сучасна середовища проживання комфортної (або хоча б прийнятною) для життя людини. На наш погляд, має грунтуватися на двох головних складових. З одного боку, це радикальна і якнайшвидша мінімізації грубого і бездумного впливу на природу, перш за все зменшення забруднення повітря, води, грунтів і раціональне, а не марнотратне, використання природних ресурсів – імператив «не нашкодь». З іншого боку, формування (конструювання) і підтримка (управління) стійких природних комплексів та екосистем, комфортних для проживання людини, на основі фундаментальних законів та з урахуванням морально-етичних і моральних норм по відношенню до природи в цілому – сталий природокористування. І те й інше вимагає інтеграції зусиль світової спільноти, тобто і політичних, і економічних рішень.
Виникає питання: чи існує граничний оптимум між виробничою діяльністю людини і збереженням навколишнього середовища? Чи є межа – межа до надмірного прагненню поліпшення добробуту людини, після якого нарощування виробництва, його результати будуть «з’їдатися», компенсуватися витратами на відновлення здоров’я людини від забруднення навколишнього середовища і на відновлення деградованої навколишнього середовища? Мабуть, оптимум існує, але в умовах сформованої економічної ситуації, в рамках діючої ринкової системи, рівновага між виробництвам і навколишнім середовищем з багатьох напрямків порушується. Порушення випливає з самого принципу ринкової системи вільного обміну і продугтівізма, а також з переконання багатьох вчених в тому, що ринку немає альтернативи. Ринок нейтральний до природи і, таким чином, є єдиним арбітром економічної ситуації. Цей нейтралітет у галузі регулювання економіки обертається до прийняття самої ж ринкової системи безапеляційно з усіма її негативними сторонами, у тому числі з шкодою, що наноситься людині і природі, а також з протистоянням, з якого переможцями скрізь виходять сильні, а саме ті, у кого є гроші.
Серед найважливіших факторів, які можуть наблизити нас до оптимального рівноваги між економікою та навколишнім середовищем, називають «жорсткі обмеження бюджету», а також припинення субсидій на природні ресурси, такі як енергія, мінеральна сировина або водні ресурси, введення жорстких нормативів на викиди шкідливих речовин в атмосферу, воду та грунт.
У прийнятій в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро Декларації з охорони навколишнього середовища та розвитку були сформульовані наступні ключові принципи: перший – неможливо і далі орієнтувати процес розвитку виключно на традиційні екстенсивні економічні показники; другий – для забезпечення ефективно-стійкого розвитку захист навколишнього середовища має стати частиною процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього; третій – максимізація прибутку не може сьогодні вважатися основним стимулом розвитку, необхідно посилювати роль держави в ринкових системах з урахуванням змін у навколишньому середовищі; четвертий – слід орієнтуватися на скорочення рівня життя деяких країн і соціальних груп, п’ятий – локалізація і недопущення збройних конфліктів, як міждержавних, так і міжнаціональних, і, нарешті, шостий – розвиток повинен бути таким, щоб гармонійно задовольнялися потреби економічного, соціального та екологічного (соціально – еколого-економічного) розвитку не лише нинішнього, а й майбутніх поколінь, тобто необхідна поетапна заміна невідновлюваних ресурсів, що використовуються в економіці, поновлюваними.