Постановка питання в площині еколого-економічної стійкості пов’язана з тим, що під загрозою знаходиться не тільки стан, а й соціальне рівновагу на Землі, оскільки, незважаючи на збільшення обсягів виробництва, проблеми взаємодії природи і суспільства стають все гостріше і гостріше.
Сьогодні, на початку 21 століття – на 20% найбагатшої частини населення планети припадає 80% виробленого сукупного суспільного продукту і, відповідно, на частку інших 80-20%. Форсована ж ліквідація цього розриву в рамках відомих сьогодні моделей розвитку неминуче призведе до зростання споживання всіх видів природних ресурсів, що ще більше погіршить екологічну ситуацію.
Концепцій ефективно-стійкого розвитку передбачає помітне скорочення економічного розриву між розвиненими і країнами, що розвиваються за рахунок досягнень технологічного прогресу і раціоналізація споживання. При цьому необхідно зазначити, що сьогодні не існує однозначної відповіді на питання чи є ефективно-стійкий розвиток метою економічного розвитку або ж він має стати результатом оптимізації макроекономічних пропорцій. Автори говорили про системну кризу сучасної цивілізації і заявляли в тому що в першій половині XXI ст. людство чекає глобальна катастрофа. Суть цієї кризи зводилася до відомого біологам досвіду з чашкою Петрі: в обмежену ємність з живильним бульйоном поселяють кілька бактерій і створюють їм сприятливі умови. Популяція бактерій стрімко зростає, а потім задихається у власних екскрементах і гине. Це примітивне порівняння досить ясно ілюструє логіку дослідження: Земля також являє собою замкнуту систему з обмеженими ресурсами, а людство і техносфера, подібно до бактерій, розростаються з гіперболічної швидкістю. Очевидно, що неможливо вирішувати екологічні проблеми без комплексного вирішення соціально-економічних проблем. Як зазначалося на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро, без економіки екологія веде до загальних злиднів. Швидка зміна технологій у напрямку зниження їх ресурсоємності в 10-20 разів (по відношенню до цього рівня) навряд чи можливо в найближчі роки, тому планеті загрожують прискорене вичерпання невідновних природних компонентів і наростання руйнівних процесів у всіх її екосистемах. Помітно зросли темпи виснаження ряду природних ресурсів. Зараз людство змушене використовувати корисні копалини з гранично низьким вмістом корисних компонентів, що збільшує витрати живої і суспільної праці при задоволенні потреб суспільства і знижує ефективність виробництва. Виникає необхідність підвищення ефективності виробництва, раціонального природокористування задля вирішення окремих соціальних проблем.
Невелев О.М. Данилишин Б.М. окреслюють сталий розвиток як «економічно, соціально і екологічно збалансований розвиток певних територій і розташованих на них міських та сільських поселень (населених пунктів), спрямований на узгоджене формування їхньої економічної, соціальної та екологічної складових на основі раціонального використання всіх видів ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інформаційних тощо)». Основний акцент робиться на трьох складових сталості: соціальної (задоволення матеріальних і духовних потреб), екологічної (збереження функціональних і структурних якостей біологічної системи, її здатності до самовідновлення, охорони генетичних ресурсів і біорізноманіття), економічної (постійний економічний і технологічний процес).
Дотримання концепції сталого розвитку території (просторового сталого розвитку) передбачає розв’язання складних завдань, пов’язаних із збереженням і раціональним використанням природних ресурсів. Необхідним є дотримання балансу між зростаючими потребами і інтересами охорони довкілля. Соціальні та економічні потреби слід задовольняти у такий спосіб, щоб не зашкодити ресурсам у майбутньому і не порушити життєздатності систем, від яких залежить сучасне і майбутнє існування території.
Сталий розвиток не тільки сприяє економічному зростанню держави, а й справедливо розподіляє його результати відновлює довкілля та допомагає подолати бідність.
Аналізують стан «сталості» окремої території, оцінюють, як правило, такі параметри: економіку, соціальний розвиток, екологію, управління територією, законодавство, їх вважають індикаторами сталого розвитку.
Індикатори сталого розвитку – кількісні та якісні показники економічного, соціального, екологічного характеру, які відображають становище досліджуваної території, країни, регіону з точки зору дотримання концепції сталого розвитку.