Теорія сталого просторового розвитку виник внаслідок усвідомлення людством численних екологічних негараздів та катастроф. Спочатку метою було подолання негативних наслідків впливу на навколишнє природне середовище, пізніше – зміна коригуючого підходу (ліквідація наявних екологічних катастроф) на попереджуючий (подолання проблем, уникнення небажаних тенденцій розвитку, стабілізація стану довкілля тощо).
Концепція сталого розвитку ґрунтується на дотриманні:
- стратегії достатності, яка полягає в добровільному, раціональному обмеженні споживання і відповідній зміні стилю життя;
- стратегії чистого виробництва, що означає мінімізацію негативного впливу на навколишнє середовище за допомогою змін технологій;
- стратегії екоефективності, яка передбачає значне збільшення коефіцієнта корисної дії всіх технологічних процесів;
- стратегії кооперації, сутністю якої є кругообіг потоків відходів, сировини, відпрацьованих води, мастил, напівфабрикатів тощо, погоджений на багатьох підприємствах.
Основні принципи сталого розвитку населених пунктів проголошено у заключних документах Конференції ООН з проблем населених пунктів, яка відбулася 1996 р. в Стамбулі (Туреччина). Впровадження принципів сталого розвитку на певній території відбувається у такій послідовності:
1) оцінювання відповідності екологічного стану території принципам збалансованого розвитку;
2) визначення пріоритетів та індикаторів сталого розвитку;
3) розроблення концепції сталого розвитку території, яка окреслить стратегічні цілі розвитку та показники, що мають бути досягнуті;
5) затвердження концепції рішенням влади;
6) розроблення на основі концепції та визначених пріоритетів стратегії (програми) сталого розвитку території. У програмі вказують дії, терміни їх виконання, очікувані результати й відповідальних за виконання;
7) моніторинг індикаторів сталого розвитку території, їх уточнення та коригування за необхідності.

Економіка є системою товарно-грошових відносин, яка покликана задовольняти матеріальні та духовні потреби людини в межах рентабельного використання ресурсів. Створення екологічно орієнтованої економіки потребує заміни у цій системі цілей, організаційних і технологічних засобів їх досягнення з огляду на екологічні пріоритети, концепцію сталого розвитку.
Екологічно-орієнтована економіка – система товарно-грошових відносин, яка використовується суспільством для задоволення власних потреб без завдання шкоди довкіллю і без порушення балансу природи, технології і капіталу.
Свобода підприємницької діяльності за такої економіки поєднується з жорсткими екологічними обмеженнями: не експлуатувати природні ресурс до їх виснаження; втручатися в природні процеси кругообігу речовин біосфери тільки в тих межах, які не призводять до незворотних змін; організовувати виробництво так, щоб воно не завдавало шкоди різноманітним формам життя, зокрема психічному та фізичному здоров’ю людини. Економічні відносини будуються у такий спосіб, щоб було економічно вигідної виробляти високоякісну продукцію саме з використанням екологічно чистих технологій, замкнутих технологічних циклів, альтернативних джерел енергії тощо. Рух капіталу відбувається в напрямі забезпечення найвищого прибутку, але цей процес регламентується відповідними законами та нормами в екологічній площині.
Побудова екологічно орієнтованої економіки потребує: взаємодоповнюючих відносин при вирішенні екологічних проблем; тісного співробітництва підприємств різних форм власності в межах єдиної економічної та екологічної політики; поступової реорганізації раціональних економічних структур з врахуванням екологічного потенціалу цих регіонів; формування ринку екологічних послуг, створення незалежних центрів фінансування екологічних програм і проектів; активного застосування інтенсивних екологічно чистих та ресурсозберігаючих технологій тощо.
Еколого-економічний механізм регулювання – комплекс спонукальних інструментів для управління економічною поведінкою природокористування з метою досягнення еколого-економічної збалансованості функціонування суспільного виробництва забезпечення якісного стану довкілля.

Найголовнішою цілю, що постає перед спільнотою у світлі сталого просторового розвитку, є розробка такої стратегії. Від правильного вибору багато в чому залежить майбутнє України й те місце, що вона займе в сучасному світі.
Природа, у якій ми живемо дуже тонко збалансована: існують пороги, через які не можна переступати, щоб не допустити глобальну екологічну катастрофу. На жаль, ми ці пороги вже переступили. Біосфера стала не в змозі справлятися з відходами земної цивілізації й починає поступово деградувати. Це проявляється в глобальному потеплінні клімату, руйнуванні озонової шару Землі, деградації ґрунтів, зменшенні біологічної розмаїтості, погіршенні середовища в результаті забруднення водного й повітряного басейнів, росту захворюваності населення й збільшенні числа неповноцінних дітей в екологічно несприятливих регіонах.
Існуючий світовий порядок виявився нездатним вирішувати глобальні проблеми людства. Про цьому яскраво свідчить реалізація стратегічних завдань, висунутих в 1992 р. на Міжнародній конференції по навколишньому середовищу й розвитку в Ріо-де-Жанейро. На цій конференції, що проходила за участю керівників держав, був прийнятий документ, названий «Порядок денний на XXI століття», що обіцяло рішення екологічних проблем і перехід до стійкого розвитку з урахуванням складових – соціальної, економічної й екологічної. Але жодна із стратегічних завдань, поставлених в «Порядку денному на XXI століття», не була виконана. Більше того, з’явилися нові глобальні проблеми й загрози, загострилися колишні.
Очевидно, що в XXI в. потрібний новий світовий порядок і нова ідеологія розвитку глобального миру.