Управління сталим розвитком просторових систем передбачає виконання заходів, спрямованих на: функціонування, перетворення і модернізацію сформованої системи розселення й мережі міських та сільських поселень на основі врахування нової геополітичної ситуації; формування і розвиток транспортно-комунікаційної інфраструктури, яка сприяє задоволенню внутрішніх та зовнішніх потреб країни: створення передумов для подолання гострих проблем розвитку великих міст в сукупності з навколишніми агломераціями, метрополісних регіонів; підвищення соціально-економічного рівня малих і середніх міст та сільських поселень; збереження і відновлення історико-культурної та природної спадщини країни; розширення інформаційно-статистичної бази та підтримка розвитку фундаментальних й прикладних наукових досліджень в цих напрямках.
Виконання зазначених завдань є неможливим без підтримки регіоноутворюючих тенденцій, без формування опорних регіонів (або міст) країни. За Топчієвим О.Г. опорний каркас – кістяк просторової організації – формують міста разом з транспортними магістралями. Міста виступають як економічні центри різних рангів і типів, пов’язані між собою системами територіального поділу праці – локальною, регіональною, національною, міжнародною. Міста являють собою згустки інфраструктури, зокрема транспортно-комунікаційної, і виступають вузловими елементами транспортно-комунікаційних мереж і систем. Міста як повноцінні культурно-економічні центри виступають точками росту в країні.
В роботі Ізбарі Г. розкрито основні положення теорії «точко-вісьової системи», що покладена в основу просторової організації Німеччини. Тут досліджено процеси просторового розвитку країни та виявлено, що з центральних міст і їх найбільших передмість формуються об’єднані ущільнені структури. Вони з часом поєднуються між собою та утворюють мережу. В ній виділяються наступні функції «осей»: поєднання між собою територій з великою щільністю населення: включення периферійних територій до регіональних процесів; надання імпульсу розвитку передмістя.
Заслуговує на увагу теорія «врівноваженого функціонального простору». Згідно з нею конфігурація простору залежить від сформованих цілей його використання. Саме цілі просторової організації стимулюють загальне економічне зростання не лише урбанізованих територій та їх передмість, а й сільської місцевості. Це можливе за умов забезпечення взаємозв’язків та взаємообміну урбанізованих територій з навколишнім середовищем, в тому числі й сільськими територіями.
Застосування теорії «врівноваженого функціонального простору» сприяє налагодженню тривалих просторових зв’язків між містами, концентрації населення в регіональних центрах, розподілу функцій між поселеннями, оптимізації обміну ресурсів в межах регіону. Ця концепція послабляє значення малих і середніх центрів, формує нову радіальну структуру.
Велика кількість наукових праць, які присвячені аналізу міжрегіональних диспропорцій, розкривають зміст «центральних» та «периферійних» районів. Зокрема, німецькі вчені Кристаллер (1933 р.) та А. Льош, американець А. Пред висунули теорію «центральних місць» яка представляє собою сукупність принципів побудови мереж та зон впливу населених пунктів, а також інших об’єктів – вузлових елементів виробничої та соціальної інфраструктури. Найпростіші варіанти моделей теорії «центральних місць» передбачають рівномірне заповнення території мережею населених місць, розташованих у вигляді трикутної решітки з рівними відстанями ближнього сусідства. При цьому виділяють відокремлені шестикутні поля для кожного центру обслуговування – тобто, «центрального місця». Такий поділ території є оптимальним з точки зору доступності центру, він забезпечує найбільшу площу зони впливу «центрального місця» при заданому віддалені її меж.
Гладкий Ю.Н. та Чистобаев А.І. характеризуючи регіон як головну одиницю соціально-економічного простору, називають такі його важливі структурні елементи: «точка», «центр», «центр дифузії», «фокус», «ядро», «полюс», «периферія». «Точка» є, по суті, будь яким об’єктом, частиною регіону, внутрішніми розмірами якого можна нехтувати. «Центр» – точка в межах регіону, яка функціонально пов’язана з іншою територією. Поняття «центр дифузії» часто асоціюється в попереднім терміном, але, крім цього, «центр» поширює потоки речовин, енергії, фінансів, інформації на весь регіон або його частину. «Фокус» є своєрідною різновидністю «центру», по направленню до нього відбуваються стягування, концентрація потоку речовин, енергії («центр тяжіння»). В свою чергу, «ядро» – ділянка, де властивості та ознаки регіону найбільш яскраво виражені, особливо густотою, інтенсивністю. За Гладким Ю.Н. та Чистобаєвим А. І. «центр», «центр дифузії», «фокус», «ядро» протистоять іншій території регіону, яку називають «периферією».
Нерівномірність економічного розвитку неминуче породжує перекоси між «центром» або «ядром» та «периферією». При цьому «центр» та «периферія» не є однорідними. Вони також піддаються градації, наприклад, «периферія» в свою чергу поділяється на внутрішню, де помітним є вплив імпульсів з «центру», та зовнішню, із порівняно слабким впливом.