В межах цієї теми перш за все визначаються сутність та ознаки поняття «просторова система». Здатність побачити просторову систему в цілому, вміння розкрити зв’язки та взаємодії між окремими її складовими в їх динаміці є найбільш важливими умовами забезпечення сталого просторового розвитку.
Під системою в літературі називається «комплекс елементів, що взаємодіють між собою» (Л. фон Берталанфі), «множина елементів з відносинами між ними та між їхніми атрибутами» (Р. Фейджін, А. Холл), «сукупність елементів, організованих таким чином, що зміна, виключення або введення нового елементу закономірно відображається на інших елементах» (В.Н. Топоров) і т. д.
В узагальненому вигляді комплексність виступає як об’єктивний процес формування та функціонування різноманітних просторових систем. Кожна з них представляє собою регіон (район чи зону) як територіальне цілісне утворення незалежно від розмірів. Щодо просторової системи, то вона забезпечує просторову взаємодію та просторові сполучення елементів просторової системи.
Формування просторової системи визначається функціонуванням територіальної єдності людей у соціальній, природній, екологічній, економічній, політичній, духовній сферах. Основними вимогами розвитку просторових систем є: взаємозв’язок і взаємозалежність складових елементів та функціональних підсистем; пропорційність виробництва, ресурсів споживання і ринкової інфраструктури; раціональне використання природно-екологічних та соціально-економічних умов.
Просторова система представляє собою просторову взаємодію та просторове сполучення елементів соціального, природного, виробничого, інфраструктурного та інституційного характерів, які цілеспрямовано функціонують у реальному просторі у визначених масштабах, розмірах та пропорціях. Об’єднання окремих елементів у просторову систему здійснюється на основі зв’язків між ними: вертикальних, горизонтальних, функціональних, часових. Ці системоутворюючі зв’язки формують регіональний простір.
Просторова система – це синтетична та органічна цілісність, що включає в себе різноманітні підсистеми (елементи), які взаємодіють між собою в географічному просторі, а саме: населення з його демографічними, соціальними, культурними, етнічними, лінгвістичними характеристиками; економічний розвиток держави та її регіонів; природно-ресурсний потенціал та екологічну безпеку; адміністративно-правову структуру управління тощо. Вище зазначені підсистеми є динамічними в часі й просторі.
Габрель М.М., розглядаючи просторову організацію в категорійно-понятійному апараті містобудування, називає характерні ознаки простору: місцезнаходження, форма та вміст. Доповнюючи ці ознаки поглядами Гладкія Ю.Н. та Чистобаєва А.І. на характерні риси географічного простору в роботі, потрібно назвати такі якості простору, як структурованість, системність, динамічність, розмірність, густота, концентрація, поляризація, ентропійність (тобто міра внутрішньої невпорядкованості).
Узагальнюючою властивістю простору є динамічність, яка стосується процесів і характеризує зміни станів елементів, зв’язків і відношень у часі. Термін «сталий розвиток» вказує на те. що центральне місце в даній концепції відводиться саме динамічній компоненті. Динамічність пов’язана з наявними можливостями просторової системи змінювати свої параметри та стану часі, моделювати внутрішні взаємозв’язки і пропорції. Вона постійно знаходиться в розвитку: зароджується, формується, розвивається, трансформується і т. д.